5 клас дистанційне навчання

14 січня

Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра». Світ дорослих і світ дітей у повісті

5 листопада

Олександр Сергійович Пушкін " Казка про мертву царівну та сімох богатирів"

В путь-дорогу цар зібрався,
Із ріднею попрощався,
І цариця край вікна
Сіла ждать його сумна.
Жде від ранку і до ночі,
В поле дивиться, аж очі
Почали боліти їй
У сподіванці сумній.
Все не видно в полі друга!
Тільки бачить: в'ється хуга,
Сніг лягає на поля,
Вся білісінька земля.

Дев'ять місяців минає,
Смуток очі застилає.
А як свят-вечір настав,
Бог дочку цариці дав.
Рано-вранці гість бажаний,
День і ніч так довго жданий,
Повернувся цар назад
І заходить до палат.
А вона лиш позирнула
Та важкесенько зітхнула —
Потьмаривсь од щастя світ
І померла до обід.

Цар журився безутішно.
Та як бути? — й він був грішний.
Рік, неначе сон, промчавсь –
Цар із другою побравсь.
І по правді молодиця,
Що й казать, була цариця:
І висока, і струнка,
І розумна, і метка,
Тільки дуже вередлива,
Гордовита та злослива.

В неї придане було:
Дзеркальце, чудесне скло,
Що таку властивість мало:
Як людина, розмовляло,
З ним одним була вона
І ласкава, й не смутна,
З ним привітно розмовляла
І, милуючись, казала:
"Любе дзеркальце, скажи
Та мій сумнів розв'яжи:
Хто на світі наймиліший,
Найгарніший, найбіліший?"
А воно дає відказ:
"Ти, царице, повсякчас
За людей усіх миліша,
І рум'яніша й біліша".
І цариця в тую ж мить

Ну сміятись та радіть! —
І підморгувать очима,
І поводити плечима,
І крутитись перед ним,
Перед дзеркальцем своїм.

Та царівна молодая
Теж тимчасом розцвітає.
Потихеньку підросла
І, мов квітка, розцвіла.
Білолиця, чорнобрива,
І сумирна, й непримхлива.
Старости біля дверей:
Королевич Єлисей
Засилає. Цар дав слово.
Посаг теж давно готовий:
Сім торгових городів
Та сто сорок теремів.

Дівич-вечір наступає,
А цариця за звичаєм
Перед дзеркальцем своїм
Перемовилася з ним:
"Чи не я за всіх миліша,
І рум'яніша й біліша?"
А воно їй каже так:
"Ти прекрасна, знає всяк,
Та царівна ще миліша,
Ще рум'яніша й біліша".
Як цариця відплигне,
Та як ручкою махне,
Та по дзеркальцю як грюкне,
Закаблучком як пристукне:
"Ах ти ж, капоснеє скло!
Брешеш ти мені на зло!
Як рівнятись їй зі мною?
Я пиху в ній заспокою!

Біла, справді-бо, вона,
Та хіба ж то дивина? –
Мати нею як ходила,
Все на сніг лише й зорила!
Та скажи: чи можна ж їй
Дорівнять красі моїй?
На землі за мене кращу
Не знайде ніхто нізащо,
Це й не чувано ніде!"
А воно своє веде,
Що царівна ще миліша,
Ще рум'яніша й біліша!
Що робити? Тут вона,
З чорних заздрощів смутна,
Кида дзеркальце під лавку,
Кличе дівчину Чорнявку
І дає наказа їй,

Цій прислужниці своїй,
Завести царівну в хащі
І, живу, напризволяще
Під сосною кинуть там
На поживу злим вовкам.

Хто вгамує бабу гнівну?
От, покликавши царівну,
З нею дівка в ліс пішла
Й так далеко завела,
Що царівна догадалась
І до смерті налякалась.
Почала благать вона:
"В чім, скажи, моя вина?
Не губи мене, дівице!
Коли стала б я цариця
Відплатила б чим змогла!"
Не бажаючи їй зла,
Та царівну не зв'язала,
Відпустила і сказала:
"Не журися, будь-що-будь!"
І пішла в зворотну путь.
"Що? — сказала їй цариця, —
Де красуня білолиця?"
"Там, у хащі лісовій, —
Відповіла дівка їй, —
Міцно зв'язані їй лікті,
Попадеться звірю в кігті —
Менш прийдеться їй страждать,
Легше буде помирать".

Всюди чутка залунала,
Що дочка в царя пропала.
Не стуляє цар очей.
Королевич Єлисей,
Помолившись добре Богу,
Виряджається в дорогу
Наречену врятувать
І дружиною назвать.

А царівна молодая
В лісі темному блукає,
Далі й далі в нетрі йшла
І на терем набрела.
Їй назустріч пес загавкав,
І підбіг, і ліг на травку.
Йде царівна до воріт —
Тихо скрізь. За нею вслід,
Лащучися незлосливо,
Пес біжить. Вона сміливо
По приступках піднялась
І за клямку узялась.
Двері тихо відчинились,
І царівна опинилась
У світлиці. Навкруги
Всюди лад. В кутку боги,
Стіл дубовий під богами,
Лави, вкриті килимами.
Бачить дівчина, що тут
Люди праведні живуть,
Знать, не будуть ображати.
Та нікого не видати.
Обійшла царівна дім,
До ладу прибрала в нім,
Засвітила Богу свічку,
Розпалила жарко пічку,
Наготовила харчів
І вляглася відпочить.

От і вечір. В тиші сонній
Тут почувся тупіт коней,
Входять сім богатирів,
Сім рум'яних молодців.
Старший мовив: "Що це значить?
Всюди прибрано, неначе
Хтось в дому порядкував
Та господарів чекав.
Хто ж це? Вийди, покажися,
З нами чесно подружися:
Коли літній чоловік,
Дядько будеш нам повік.
Коли жінка, будь нам мати,
Так і станем шанувати.
Коли хлопець молодий,
Будеш брат нам дорогий.
Коли красная дівиця,
Будь улюблена сестриця".

Тут вона до них зійшла,
Їм пошану віддала,
Низько в пояс уклонилась,
Лагідно перепросилась,
Що, мовляв, до них зайшла,
Хоч непрохана була.
Вмить вони з тих слів пізнали,
Що царівну привітали.
Посадили у куток,
Піднесли їй пиріжок,
Чарку повну наливали
І на таці подавали.
Від зеленого вина
Відмовлялася вона,
Пиріжок лиш розломила
Та шматочок відкусила
І з дороги відпочить
Відпросилась в тую ж мить.
Одвели вони дівицю
До горішньої світлиці
І пішли відтіль гуртом,
Щоб заснула тихим сном.

День за днем іде, минає,
А царівна молодая
Все живе серед лісів
У семи богатирів.
Вранці, ясною порою
Браття дружною юрбою
Виїжджають погулять,
Сірих крижнів пострілять,
Руку правую потішить,
Сарачина в полі спішить,
Або в кримця на скаку
Зняти голову важку,
Стріться з ворогом заморським
Чи з черкесом п'ятигорським.
А хазяєчка — вона,
В терему сама-одна,
Прибере, і наготує,
І нічим не вередує.
Так ідуть за днями дні,
Безтурботні та ясні.

Браття всі сестру названу
Покохали. Якось рано
У світлицю до зорі
Увійшли богатирі.
Старший каже їй: "Дівице,
Знаєш, всім ти нам сестриця.
Всіх нас семеро братів,
Молодців-богатирів.
Ми тебе кохаєм дуже,
Як один. Собі ти мужа
Поміж нами обери,
Нас як-небудь помири,
А для інших будь сестрою.
Що ж хитаєш головою?
Чи відмовить хочеш нам?
Чи не по купцеві крам?"

"Ой ви, хлопці молоденькі,
Братики мої рідненькі! –
Каже так царівна їм, —
Як неправду я повім,
Божий гнів спаде на мене!
Що чинить? Я ж наречена!
Всі до серця ви мені,
Всі розумні та ставні,
Кожен кожному з вас рівний,
Та є суджений в царівни!
Наречений любий цей –
Королевич Єлисей".

Браття трохи помовчали,
Головами похитали.
Старший каже: "В добрий час!
Ти ж не гнівайся на нас,
Словом більш не похоплюся
Я про те". — "Я не гнівлюся, —
Тихо мовила вона. —
А відмова — не вина".
Женихи їй уклонились,
Потихеньку віддалились,
Знов у згоді, як раніш,
Стали жити ще дружніш.

А тим часом зла цариця
На царівну все гнівиться,
Все добріша не стає,
А на дзеркальце своє
Довго сердилась і дулась,
Та нарешті схаменулась,
Розшукала й перед ним
Давнім звичаєм своїм
Красуватись знову стала
Й посміхаючись казала:
"Здрастуй, дзеркальце! Скажи
Та мій сумнів розв'яжи:
Чи не я за всіх миліша,
І рум'яніша й біліша?"
А воно їй каже так:
"Ти прекрасна, знає всяк,
Тільки є, жива й здорова,
Серед темної діброви,
У хоромах захисних
Та, що краща від усіх!"
І цариця налетіла
На Чорнявку: "Як ти сміла
Обдурить мене? і в чім?"
Та призналася в усім.
АА розгнівана цариця
Їй рогаткою грозиться
І кладе: або не жить,
Або падчерку згубить.

Раз царівна молодая
Милих братиків чекає
І пряде біля вікна.
Раптом глянула вона:
Пес загавкав, як шалений,
То черниченька злиденна
У подвір'ї під вікном
Відганяє пса кийком.
"Підожди, бабусю рідна! –
Їй з вікна кричить царівна, —
Пригрожу сама я псу
І чогось тобі знесу!"
Їй відказує черниця:
"Ой, дитинонько-дівице!
Клятий пес мене злякав,
Мало лаття не порвав,
Подивись, як він лютує!
Вийди в двір!" Царівна чує,
Хліб з комори узяла,
Та липі з ґаночку зійшла –
Пес до неї — гавка, злиться,
Не пускає до черниці.
А стара підійде лиш –
Він злоститься ще страшніш
На черницю. "Просто дивно! –
Посміхнулася царівна, —
Що це так його гнівить?
На ж, лови!" — і хліб летить.
Хліб жебрачка упіймала.
"Дуже дякую, — сказала, —
Бог тебе благослови!
От за це тобі, лови!"
І на ґанок соковите,
Наливне та духовите
Гарне яблучко летить.
Пес як скочить, заскавчить...
Та царівна просто в руки
Упіймала. "Від докуки
Яблучко собі вживай!
Бог з тобою, прощавай!"

Так черниця проказала,
Уклонилась і пропала.
До царівни тут мерщій
Пес біжить і в очі їй
З жалем дивиться і виє,
Ніби пеське серце ниє,
Ніби хоче їй сказать:
"Кинь!" Вона його вмовлять,
Пестить ніжною рукою:
"Що, соколику, з тобою?
Ляж!" В кімнату увійшла,
Знову пряжу узяла;
Під віконцем прясти стала,
Ждать братів, а поглядала
Все на яблучко на те,
А воно мов золоте,
Спілим соком вщерть налите,
І рум'яне, й духовите,
Медом сповнене ясним,
Видно зернятка у нім.
Почекать вона хотіла
До обіду, не стерпіла,
В руки яблучко взяла
І до губок піднесла,
Потихесеньку куснула
І шматочок проковтнула...
Раптом, що це? Світе мій!
Ніби сперло груди їй,
Білі руки уронила,
Спіле яблучко впустила,
Блимнув погляд з-під повік,
І на лавку під божник
Тут вона відразу впала
І недвижна, тиха стала...

Тої самої пори
Молодці-богатирі
Поверталися юрбою
З молодецького розбою.
Пес в діброві їх виттям
Зустрічає: "Горе нам! –
Браття мовили. — Печалі
Не минути!" їдуть далі,
Прискакали, входять... "Ах!"
Пес за ними по п'ятах,
Вмить до яблучка... Озлився,
Проковтнув його, звалився
І відразу здох... Воно,
Бач, отруєне було.
До царівни неживої,
Похилившись головою,
Браття з жалем підійшли,
Її з лавки підняли,
Одягли у пишні шати
І хотіли вже ховати —
Передумали. Вона,
Як ві сні — така ясна,
Тихомирне так лежала,
Що ледь-ледь не промовляла.
Ждали три дні. Але ні! –
Спить вона у мертвім сні...
І з плачем, в великім жалю,
В домовину із кришталю
Тіло мертвої сестри
Тут кладуть богатирі.
Понесли в порожню гору
І труну в північну пору
До шести міцних стовпів,
До чавунних ланцюгів
Обережно пригвинтили
І навкруг загородили.

Старший брат віддав поклін.
"Люба сестро! — мовив він, —
Спочивай спокійно в гробі!
Згасла, жертва чорній злобі,
На землі твоя краса;
Дух твій приймуть небеса.
Ми усі тебе любили,
Ждав тебе жених твій милий,
Та вінець дістався твій
Тільки смерті навісній".

Того ж дня лиха цариця,
Дожидаючись черниці,
Нишком дзеркальце взяла
І питання задала:
"Чи не я за всіх миліша,
І рум'яніша й біліша?"
А воно їй каже так:
"Ти, царице, знає всяк,
На землі за всіх миліша,
І рум'яніша й біліша".

У далекому краю
Нареченую свою
Королевич скрізь шукає.
Все немає та немає!
І кого він не спита,
Всюди відповідь не та:
Той сміється просто в очі,
Той відкаже неохоче;
І до сонця під кінець
Вдався добрий молодець:
"Ясне сонечко! Ти ходиш
Цілий рік у небі., зводиш
Зиму й теплоту весни,
Всіх нас бачиш з вишини,
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачило десь в світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». «Де йду, –
Ясне сонце відказало, -
Я царівну не стрічало.
Не лишила вона слід.
Може місяць, мій сусід,
Де-небудь її примітив,
Або слід її помітив».

Єлисей в журбі своїй
Час очікує нічний.
Тільки місяць показався,
Він за ним в мольбі погнався.
«Місяць, місяцю, дружку,
Позолочений ріжку!
Ти встаєш в пітьмі глибокій,
Круглолицій, світлоокий,
І прекрасний ти такий,
Що дивуються зірки.
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачив десь на світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». «Де йду, –
Йому каже місяць ясний, –
Я не бачив діву красну.
На сторожі тут стою
Тільки в чергу я свою.
Без мене царівна-врода
Тут пробігла». – «Як же шкода!» –
Королевич відповів.
Ясний місяць далі вів:
«Зачекай, про неї може
Вітер знає. Він поможе.
Ти у нього запитай,
Не печалься, прощавай».

Втоми Єлисей не знає,
І до вітру вже гукає:
«Вітре, вітре! Государ,
Ти ганяєш зграї хмар
Ти гойдаєш хвилі в морі,
Всюди вієш на просторі,
Не боїшся ти нікого,
Хіба може тільки бога.
Чи ж відмовиш мені в звіті?
Чи не бачив десь на світі
Ти царівну молоду?
Наречений я». Я дув, –
Каже вітер неупинний, –
Аж за річку тихоплинну;
Є висока там гора,
І глибока в ній нора;
В тій норі, де тьма печальна,
Домовина вся криштальна
Гойдається між стовпів.
Нічиїх нема слідів
Навкруги тої пустині –
Наречена в домовині».

Вітер далі пошугав.
Королевич заридав
І направивсь до пустині,
Щоб кохану в домовині
Ще побачити хоч раз.
Ось іде; і піднялась
Перед ним гора висока
Пусто скрізь, де гляне око;
Під горою темний вхід.
Він туди прискорив хід.
Перед ним, в імлі печальній
Мерехтить труна криштальна,
І в криштальній тій труні
Спить царівна в вічнім сні.
Об труну, де була мила,
Він ударився щосили.
Кришталь тріснув.
Діва вмить Ожила.
В труні сидить,
Вражена все оглядає,
Ланцюги її гойдають,
Й каже: «Як багато днів
Пробула ж я уві сні!»
Вниз з труни вона зступає...
Ах!.. й обоє вже ридають.
Він її на руки взяв,
Наверх з темряви підняв
І, в розмові між собою,
В путь назад спішать обоє.
І тут чутка понеслась:
Дочка царська вже знайшлась!

Вдома в пору ту без діла
Лиха мачуха сиділа
Перед дзеркальцем своїм
І бесідувала з ним,
Мовлячи: «Чи ж я миліша,
Всіх рум’яніша й біліша?»
Каже дзеркальце їй так:
«Ти прекрасна, скаже всяк;
Та царівна все ж миліша,
Все ж рум’яніша й біліша».
Лиха мачуха умить,
Встигши дзеркальце розбить,
Просто в двері полетіла
І царівну там зустріла.
Тут її печаль взяла
І цариця відійшла.
Лиш її похоронили,
То й весілля учинили.
Єлисей в щасливий час
З царівною обвінчавсь;
І ніхто з початку віку,
Не знав учту так велику;
Я там був, мед пиво пив,
Та лиш вуса обмочив.

29 жовтня

Брати Грімм. «Пані Метелиця». Уславлення любові до праці та інших людських чеснот 

З давніх-давен люди розуміли, що невтомна праця — це джерело їхнього добробуту, самого життя. Тому змалку привчали дітей до праці. Спочатку за допомогою казок, ігор, а потім і доручаючи виконувати різні нескладні господарські справи. Прикладом такої навчальної казки є «Пані Метелиця», з якою ви познайомилися. Оскільки ми вивчаємо художній твір, то сьогодні спробуємо визначити своєрідність його конфлікту, охарактеризувати образи героїв і дати відповіді на запитання, чому для дочки та пасербиці одна й та сама пригода закінчилася зовсім по-різному.

1. Інтерактивна вправа «Допиши слово»

• Пасербиця порізала ниткою ......... до крові.

• Дівчинка впала у ........... й опинилася на чудовій луці.

• Дівчинка допомогла ........ й витягла хліб, щоб не згорів.

• Дівчинка добре вибивала подушки, й на світі йшов ........

• Дочка вже другого дня почала ....... , не працювала як слід у пані Метелиці.

•........ так пристала до ледащиці, що та не відмилася, скільки й жила на світі.

2.Заповнення таблиці-характеристики героїв казки

26 жовтня

Брати Грімм. Казка «Пані Метелиця»

прочитати підручник с. 62-64. Виписати які казки вам відомі Братів Грім (. Розгадати ребуси, назвати казки. Чи знайомі вони вам?)

Прочитати казку "Пані Метелиця" (підручник с.65-68)

Випишіть в зошит:

• Пасербиця — нерідна дочка для одного з подружжя;

• гидка — негарна;

• попелюшка — та, що виконує найбруднішу роботу в домі;

• починок — намотані на паличку нитки;

• мачуха — нерідна мати, дружина батька;

• лаяти на всі заставки — дуже голосно й образливо;

• відлягло від серця — заспокоїлася;

• пряжене — тушковане, приготовлене на слабкому вогні.

• брама — ворота з надбудовою;

• цямрина — частина колодязя, що виступає над землею;

• терен — колючий чагарник;

22 жовтня 

Арабська народна казка "Синдбад-мореплавець"

Перегляньте презентацію

Робота з текстом. Коментар зі стислим переказом подій

Давайте пригадаємо зміст частин.

Перша: висадження на острові-рибині, життя у царя Аль-Міграджана.

Друга: сон, що призвів до труднощів; зустріч із птахом ар-руххом.

Третя: порятунок від нападу мавп; втеча зі сховища велетня-людожера.

Четверта: зустріч із людожерами; звичай одруження; мореплавець рятує себе сам.

П'ята: птах ар-рухх руйнує корабель; мавпяче місто; індійські горіхи.

Шоста: острів коштовностей, подарунок халіфові.

Сьома: Синдбад стає шейхом над людьми, які літають; човен із сандалового дерева; одруження; повернення додому.

 Словникова робота

Халіф – в країнах мусульманського Сходу – титул феодального верховного правителя (государя), який поєднував духовну і світську владу.

Султáн – титул правителя в ісламських державах, з декількома історичними значеннями.

Шах – титул монарха в деяких східних країнах.

Áмбра – віскоподібна речовина, яка утворюється в стравохідному тракті кашалота, використовується в парфумах. 

Мýскус – пахуча речовина тваринного або рослинного походження, також використовується в парфумах.

Шайтáн – у мусульманській міфології – злий дух, сатана.

Сандáлове дерево – вічнозелене тропічне дерево з ароматичною деревиною. З нього одержують ефірну олію та природний барвник червоного або жовтого кольору.

Шейх – глава роду; представник вищого мусульманського духівництва, богослов і правознавець; тут: володар.

Щóгла – високий стовп, вертикальний або похилий, призначений для встановлення вітрил, прапора тощо.

Лáзня – спеціальне приміщення, де миються й паряться.

Золотий динáр – старовинна золота монета в країнах мусульманського Сходу.

Бáсра – місто в Іраку, морський порт.

Богдáд – місто, засноване у 762 році, столиця сучасного Іраку.

Робота за змістом третьої подорожі (усно)

1. Звідки почалася нова подорож Синдбада?

2. Із якої причини капітан судна впав у розпач?

3. До якого острова вони потрапили?

4. Скільки було мавп на цьому острові?

5. Знайдіть опис мавп.

6. Що зробили мавпи з кораблем?

7. Хто жив у палаці з міцними колонами та високими стінами?

8. Знайдіть опис господаря палацу.

9. Що зробив людожер із мандрівниками?

10. Яке рішення прийняли мандрівники?

11. Що вчинили вони з людожером?

12. Чи пощастило мандрівникам врятуватися?

13. Із ким знову зустрілися мандрівники, що залишилися живими?

14. У який спосіб врятувався Синдбад?

15. Що запропонував капітан нового судна?

16. Чи визнав капітан Синдбада володарем товарів, що містилися в нього на судні?

17. Що далі вчинив Синдбад із своїми товарами?

 Робота над характеристикою образу (письмово)

— Чи сподобався вам Синдбад-Мореплавець?

— Назвіть основні риси характеру Синдбада.

(Сміливий, безстрашний, допитливий, не впадає у відчай, бореться до останнього, мужній, кмітливий, життєрадісний, оптимістичний, гарний товариш, добрий, чесний.)

— Які риси його характеру особливо приваблюють вас?

Складання  портрета-характеристики

Синдбад – це відважний купець, котрий переживає пригоду за пригодою. Пригод першої його подорожі могло б вистачити комусь іншому на все життя. Проте Синдбад знову й знову вирушає в подорож. Він не зважає на небезпеку, тому що допитливість переважає страх. Щораз він вирушає до таємничих островів, населених великими людожерами, величезними птахами, народами з дивовижними звичаями.

Оповідач казок невтомно розповідає про пригоди купця. Синдбад чи то знаходить казкові багатства, збуваючи коштовне каміння небаченого розміру, дорогі товари, срібло й золото, чи то впадає у злидні, але ніколи не впадає у відчай, а бореться до останнього.